История – Коляда
В давние времена, еще до христианства, в день зимнего солнцестояния славяне знали, что это переломный период в природе. В это время идет острая борьба добра и зла, становятся рядом конец и начало, потому что 22 декабря день кратчайший, а ночь – самая длинная. Наши предки считали, что за народными легендами в эту ночь открываются миры: мир богов – небесный, мир человека – земной, мир подземных богатств и умерших – подземный. 22 декабря солнце (Коляда) умирало, но потом опять рождалось.
Коляда в славянской мифологии – воплощение новогоднего цикла. Коляда была божеством славянской мифологии, которой посвящали предновогодние дни. Коляда ("коло"-солнце) рождается, живет и умирает ежесуточно и ежегодно. За годовой цикл солнце проходит тот же путь, что и природа, и человек. Тогда человек верил, что своими магическими действиями, обрядовыми песнями и танцами он может помочь природе и Солнцу в борьбе с темными силами. И Коляда – это первый праздник в честь Солнца в годовом цикле, им начинаются зимние хлебопашеские святки. Рождество празднуется на 15-й день после самой длинной ночи.
В рождественских обычаях тех времен до сегодняшних дней сохранились дохристианские элементы, смысл которых был в призывании хорошего урожая в следующем году, богатства и благосостояния хозяевам, счастья и здоровья всем членам семьи. Обо всем этом поется в колядках. Иначе говоря, колядка – это песня во славу Коляды, то есть Небесной матери новорожденного Солнца, матери Света.
Коляда воспевает начало нового годового круга вращения Земли вокруг Солнца. Коляда-отец – олицетворение Солнечного Хлебопашеского Духа. Недаром сноп пшеницы ("дидух") с воткнутой ложкой вносится в жилище только хозяином перед ужином, ставится на почетном месте – в красном углу, под иконами. Покут – самое почетное место в доме и всегда находится в том углу, что к восходу солнца. Хозяин по традиции желает всей семье радостных праздников, здоровья, счастья. "Дидух" с древнейших времен олицетворял дух предков, которые приходят на Рождество в гости. А еще "дидух" – это священный культ хлеба, восхваления работящих хозяев.
С асторономической же точки зрения происходит следующее.
В день зимнего солнцестояния (21 или 22 декабря) Солнце максимально опускается в южное полушарие неба, то есть двигаясь по эклиптике, достигнет ее наименьшего склонения – 23 градуса 26,457 минут (в созвездии Стрельца) и наступает астрономическая зима.
Во время зимнего солнцестояния в северном полушарии Земли Солнце меньше всего остается над горизонтом. Вот поэтому 21 и 22 декабря – самые короткие дни в году, а с 21 на 22 декабря – самая длинная ночь. Долгота дня при этом достигает около 7 часов. Это самый благоприятный период для наблюдений различных небесных объектов ночного неба.
Во время зимнего солнцестояния Солнце выше широты 66,5 градусов вообще не восходит, и наступает полярная ночь, которая длится круглые сутки. Лишь сумерки в этих широтах говорят о том, что Солнце где-то под горизонтом в середине сумеречного сегмента. На Северном полюсе Земли не видно не только Солнца, но и сумерек, поэтому направление на Солнце можно узнать лишь по созвездиям. С Северного полюса оно будет видно по направлению ниже созвездия Геркулеса. 21 декабря Солнце пересекает 18 часовой меридиан и начинает подниматься вверх по эклиптике, начиная путь к весеннему равноденствию, когда оно пересечет небесный экватор
Радісно-метушливі Різдвяні свята, огорнуті родинним затишком, пахощами ялинки, сіна, куті, свіжого хліба й зими, навіюють нам свою лагідно-теплу мелодику, що ніби повисла в повітрі, наповнюючи наші душі. І, огорнуті тим святковим спокоєм і душевним ладом, ми співаємо. Співаємо, прославляючи народження Христа, виявляючи тим самим свою радість перед Божественною новиною, свою особливу шану, поклоніння та любов до Всевишнього і Сина Його. Співаємо, бо саме тоді душі наші, на якийсь час звільнені від скверни і буденної турботи, здається, як ніколи, схильні до щирої пісні.
У ті святкові дні звідусіль лунають колядки. Розливаються прості і гарні мелодії, несуться вітром у небо, кружляють снігом, відлунюють у церковному передзвоні, і підхоплюють її дужі звучні голоси. Гурт хлопчаків під порогом хатини, дзеленчить лагідний дзвіночок, традиційне: “Дозвольте поколядувати!” – і в хорі молодих голосів ллється пісня.
Звідки ж з’явилася ці чудові співаночки, ця гарна різдвяна традиція? Фольклористи та музикознавці припускають, що колядки походять від латинського calendae. Тим словом у давньому Римі називали перші дні місяця. Існує ще одна версія, згідно з якою колядка пішла від kolandai – назви нового року у Візантії. Звідси беруть початок назви колядок – коленде в болгар, колінда в румунів. Відповідно з прийняттям християнства назва поширюється і в Україні. Хоча самі пісні, які дали основу колядкам, як стверджують дослідники, існували ще далеко до християнства. У древні часи, приблизно в III-IV ст. до нашої ери, усвідомивши сезонну циклічність, пізнавши літочислення і астрономічний календар, люди піснями возвеличували різні пори року, що було пов’язано з культом сонця. Це був період, коли вся Європа переходила від скотарства і кочівництва до землеробства, що означало більшу залежність від природи. Предки слов’ян саме тому відзначали три фази сонця – весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Відбувалися ритуали схиляння перед природою біля вогнища, замовляння, звертання до язичницьких богів – Сварога чи Дажбога… Кінець грудня, коли сонце повертало на літо, теж святкували як прихід нового року і супроводжували певними піснями, в яких люди просили врожаю, замовляли природу, бажали одне одному злагоди. При цьому вірили в силу і магію слова, в те, що сказане має неодмінно збутися. І це було своєрідним захистом людини від злих сил, а також намаганням запрограмувати добре майбутнє, в якому не було б лиха. Ось такими були древні колядки.Коляди, Колядки, чи Коляда, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки.
Стародавній слов'янський календар, який акумулював багатовікову традицію, безперечно, виробив власні, закорінені ще у праіндоевропейській минувшині, ритуали на честь завершення землеробського року та прощання з божествами-покровителями родючості й рослинності. Водночас це не виключало запозичень до своєї обрядовості найяскравіших елементів культу богів сусідніх землеробських народів, передусім великих культур Середземномор'я, які праслов'яни відкрили для себе задовго до проникнення у їхнє середовище християнства. Із античною календарною традицією стародавнє населення України познайомилося завдяки контактам із першими грецькими колоністами у Північному Причорномор'ї. Ряд елементів греко-римської обрядовості проникли у слов'янський календар в перші століття нашої ери на римо-варварському порубіжжі, передусім через Балкани. Зокрема, свята зимового періоду, слід гадати, зазнали певного впливу сатурналій та брумалій. Зрештою, навіть слов'янську назву основного зимового календарного циклу Коляду виводять від римських січневих Календ (calendae). Однак запозичення від античності загалом виявилися скромними, порівняно з результатами взаємодії народного календаря із християнським церковним.
Колядування звичай, що дійшов до нас ще з язичницьких часів, однак з часом він частково християнізувався. Тому колядки мають не лише релігійні, а й світські мотиви – мирної хліборобської праці, громадського і сімейного побуту та ін